Легенда про в'єтнамську зупу

Після трьох днів поїдання ковбас, голубців, холодців та салатів, ми з МЧ захотіли зупи! І зупи не простої, а золотої! І в плані її ціни та зупа таки дійсно вийшла золота. Рецепт в'єтнамської зупи вже декілька тижнів стовбичив у мене в закладках. Але то те, то се і руки ніяк не доходили до її приготування. Аж поки ми з МЧ (мій коханий чоловік) не пішли в супермаркет та не купили усі інгредієнти. 

Для зупи були потрібні:

• перець чилі;
• цибуля порей;
• червона цибуля;
• корінь імбиру;
• рисова локшина.

Ту довбану рисову локшину я ледве знайшла в "Сільпо". І от, гордо несучи пакет з продуктами, ми повертаємось додому.

Наступного дня, поки МЧ на роботі, ми з котом починаємо готувати ту зупу. Точніше я готую, а кіт сидить і дивиться. Я кидаю м'ясо курки у воду і починаю нарізати продукти. Я вирішую, що на маленький банячок буде забагато цілого стручка перцю чилі і цибулі порей. Як же гірко я помилилась! Зекономила, блін. 

То всьо щастя я залишаю на дощечці, а сама приступаю до смаження кокосової стружки. Точніше, як сказано в рецепті, її треба "підрум'янити". Поки стружка "рум'яниться" - треба зварити рисову локшину. Йой! Халепа. Локшина виймається цілою грудкою. Та ж нею можна буде цілий полк солдат нагодувати. Але для локшини нема достойного банячка. А в достойному банячку сидить компот. І поки я вирішую цю проблему, краєм ока помічаю, що моя стружка не "підрум'янилась", а засмажилась!

Най би шляк трафив ту стружку і ту локшину разом взятих! Дістаю банячок і кидаю туди локшину. А вона ся не влазит! Та пофіг. То ж як макарони - розвариться і влізе.

Локшина вариться, бульйон кипить. І тут я бачу, що моя локшина горить! Ой леле! В паніці виливаю компот в баночки, мию каструлю та викидаю туди підгорілу локшину. Тепер їй нічого не страшно. ААА!!! Інша халепа. М'ясо зварилось і википає бульйон. Витягаю курку і ріжу на кусочки. Тепер то всьо треба вкинути до бульйону і ще трохи поварити. 

Зупка і локшина вариться, а я сиджу на стільчику і либлюся. Буду зараз їсти нямчик. Всьо. Все готове. 
Правда від локшини йде не дуже приємний запах, але то певно так має бути. Спершу викидаю на тарілку локшину, потім бульйон, кокосову стружку та соєвий соус. 

Куштую...
О мати Василева! То шо за фігня? Ні смаку, ні запаху. Якщо в'єтнамці таке їдять - то я їм глибоко співчуваю. Інший варіант - з мене такий кухар, як з іспанського льотчика балерина. Або автор рецепту був під кайфом, коли його писав. Я не знаю, що з того всього правда, але зупу треба рятувати! Викидаю туди рештки цибулі, перцю і т.д. Сиплю усі спеції, які є в наявності і ще раз переварюю. Але... Зупу не спасти. Вічная пам'ять. Не знаю, хто її буде їсти, але точно не я. І тут прийшов ВІН! МЧ! Ось цей герой, який з'їсть зупу. Правда він також не був від неї у захваті і порадив більше не варити ту "золоту" мішанину. Але зупу з'їв. І локшину з'їв. І навіть мої мюслі вкрав і з'їв. І певно мене з'їсть, коли це прочитає. Всьо. Я пішла ховатись... 


Дата: 18 квітня 2017 року




Тут можна прочитати про інші веселі пригоди Люби на кухні