Як Люба їздила до Львова. Знову!

 Якщо ви вирішили, що я переїхала  до Львова – то ніт. Я просто обожнюю це місто, попри те, що Львів і львів'яни винні у всіх бідах світу (жартую). У Львові завжди відбуваються різні круті фестивалі та події. Наприклад, та ж виставка картин Шевченка або Букфорум, з якого я приїхала гола, боса і в вінку.

На виставці Шевченка я вже була, але МЧ не був. Тому переді мною стояло важливе завдання – випхати його з хати і довезти до вокзалу. Довезти то я його довезла, але поїзд, на жаль, сильно запізнювався і я впала в паніку. Тоді на початку червня здавалось, що запізнення на годину - то кінець світу. І тихенько зараз сміється вересень – коли 8 годин запізнення є нормою. Але все склалось добре – ми нарешті на місці.

Вилазимо з залізничного і намагаємось розібратись в лабіринтах транспортної розв'язки . Знаходимо зону висадки і ломимось в трамвай, але водій дивиться на нас, як на придурків – йдемо шукати іншу зупинку... Знаходимо, доїжджаємо до центру і я веду свого кавалєра в артгалерею Зеник.

Сьогодні будний день, людей троха менше й не всі експозиції працюють. Але картини на місці – тому йдемо їх розглядати.

І щоб вам не було скучно дивитись фотографії, кілька цікавих фактів про Шевченка:

1. Він був невисоким - десь 164 см.

2. Його улюблений напій - чай з ромом.  

3. Один з кратерів на Меркурії названий в честь Шевченка.

4. У всьому світі встановлено 1384 пам'ятники Григоровичу, з них в Україні – 1256.

5. Майстер Микола Сядристий створив найменше в світі видання "Кобзаря" – розміром з макове зернятко.

6. За Життя Шевченка цінували більше як художника, ніж поета.

7. Найбільший портрет Шевченка – це мурал у Харкові. Внесений до книги рекордів України.

8. "Кобзар" переведений більше, ніж на 100 мов.

9. Шевченко дуже любив модно одягатись. У своєму щоденнику він описував радість від покупки плаща-макінтоша, який на той час коштував значну суму – 100 рублів.

Ну і звісно він був ще тим жартівником.

Бачу дівчину в розкішному прикиді – ніби щойно вилізла з Машини часу. Ох, ці елегантні капелюшки... Виявляється вона приїхала з Чернівців. Роблю їй комплімент. Взагалі я люблю робити компліменти – людина одразу розцвітає. Бо років 20 тому я вміла тільки іншим кістки мити й обговорювати – отаке дурне було.

Після відвідин Катерини...

... йдемо відпочивати на кріселка. Я одразу лізу до книжок і знаходжу книжку про писанки. Якщо хтось не знав – цього року я почала вперше малювати писанки. Перебила купу яєць, але воно того вартувало. Звісно малюнки були нерівні, з помилками і плямами від води. Але це дуже цікаво – наступного року буду пробувати знову.

Ми трішки відпочили, помедитували, але голод – не тітка. Виходимо через магазинчик, де купуємо лише листівку з Катериною і більше ніц, бо ціни тут космічні.

Йдемо їсти в "Пузату хату". Вибираємо оту панську - з великими вікнами, люстрами і позолотою. Можна уявити, що ти їсиш не бараболю з котлетою, а равіолі з фуа-гра та трюфелем в курячому бульйоні.

Але все одно досить смачно і, як для Львова, не дорого. Викочуємось і перевіряємо карту. Наступна наша зупинка – Ботанічний сад.

По карті ніби не дуже далеко – якихось 2 км. Тому вирішуємо йти пішки. 

Насолоджуємось неймовірною погодою і розкішною архітектурою. Але з кожним кроком я розумію, що йдемо кудись не туди, бо пройшло вже хвилин 30, а Сад ближчим не став. Віддаю кермо керування МЧ. МЧ подивився на карту, потім на мене і знову на карту. Виявляється ми йдемо не в той Сад. Той, що нам треба – де Макар телят не ганяв. Добре, що хоч в потрібну сторону. 

Короче, гребли ми годину. Залізли в якісь далекі хащі, у приватний сектор. Ні людей, ні маршруток – один самотній трамвай. Якщо бродити тут ночі – то я анітрохи б не здивувалася, зустрівши Фредді Крюгера.

Ботанічний сад ЛНУ ім. І Франка розташований по вулиці Черемшини, 44. Це одразу за Личаківським цвинтарем – можна було б заїхати сюди трамваєм, а не перти годину пішки по палючій спеці. Вхідний квиток, разом із відвідуванням оранжереї – 160 грн. Раджу взяти цей варіант, бо в оранжереї досить цікаво.

Нарешті ми на території. Часу не дуже багато, бо через запізнення поїзда і оце блукання невідомими вулицями Львова, ми втратили дуже багато часу. Але коли я бачу півонії, то одразу про все забуваю.

На жаль, мої улюблені квіти вже кволенькі, бо час їхнього цвітіння підходить до кінця. Але все одно я їх обіймаю, нюхаю, балакаю і фотографую.

Ботанічний сад Львівського національного університету імені Івана Франка – найдавніший у Східній Європі. Має багату флористичну колекцію, яка охоплює місцеві та екзотичні види.

Його історія починається у XVIII столітті, коли белзький воєвода Ігнатій Цетнер заснував у Львові приватний маєток із розкішним парком. Будучи пристрасним ботаніком-аматором, господар особисто займався висаджуванням рідкісних рослин. Його декоративний парк із водоймою, лебедями та альтанками отримав назву «Цетнерівка».

У 1911 році університет викупив занедбану на той час садибу (4,5 га) і створив новий ботанічний сад. До 1939 року колекція налічувала понад 850 видів, проте Друга світова війна завдала нищівного удару – загинули оранжереї та рідкісні альпійські рослини.

Майже годину бродимо біля півоній, але часу багато немає, тому рушаємо до оранжереї. По дорозі зустрічаємо різні грядочки з м'ятою, чебрецем, лавандою. Хочу зірвати листочок м'яти, але МЧ не дає. Тихонько все ж зриваю – обожнюю цей запах. А ще тащусь від запаху лаванди, туї, бензину, фарби і господарського мила Clean&White. МЧ каже, що я токсикоман.

І поки ми розглядаємо грядки і помаленьку гребемо до оранжереї, ше трохи історії.

 У повоєнний період територію саду тимчасово розширили до 104 га за рахунок приєднання лісових та чагарникових масивів сусідньої ділянки Погулянки. Незважаючи на подальші вилучення земель у 1950-1970-х роках, у той самий період вдалося спорудити оранжерею, що збереглася дотепер. 

І ми вже всередині. Оранжерея величенька, тут є кілька відділів. Особливо нам сподобались гігантські пальми.

Сьогодні структура саду охоплює п’ять наукових відділів: природної трав'яної флори, дендрології, культурної флори та озеленення, тропічних і субтропічних рослин, а також фізіології та біохімії рослин. Заклад функціонує на двох ділянках: по вул. Кирила і Мефодія, 4 (2 га) та вул. Черемшини, 44 (16,5 га).

Біля гігантської пальми ростуть кактуси. Вхід туди зачинений, можна лише отако легонько подивитись зверху.

До речі, ота пальма ніби не пальма, а фінік канарський. Це літня пані віком 150 років й висотою 18 метрів. Приїхала сюди у 70-роках в діжці, яка була зруйнована потужною кореневою системою. Рослина вросла в ґрунт у місці розташування.

Далі у нас – маленьке озерце з рибками серед зелених хащів. Дуже мило. 

Бачу золотих рибок і загадую бажання. Вгадайте яке?

Якби не тропічна спека і вологість – тут можна було б  посидіти на лавочці. Але ніт – я хочу на свіже повітря.

Вилазимо на вулицю і знаходимо лавочку. Поруч ходять  працівники ботсаду – прийшов чувак кропити кліщів. І ще якась перевірка з Києва.

У нас залишилась максимум година, а ми мало що побачили. Тому нема чого висиджуватись на лавці – відпочину на пенсії.

Ох, які прекрасні троянди! І як тут можна встигнути все облазити, якщо я хочу фото біля кожного слупа.

Далі у нас вузькі стежинки і дорога веде вниз. Це одна з його двох частини – є верхня тераса та улоговина зі ставком. До речі, десь тут є найстаріше дерево Львова – 300-річний ягідний тис. Але ми не знаємо, де він. Зате знаємо, де півонії. Знову.

Спускаємось до ставка. На лавочках тусуються закохані парочки і не тільки. Але їх дуже швидко виганяє чувак з обприскувачем – вбиває кліщів (і разом з ними інших комашок).

Не дуже хочеться дихати отрутою, тому швиденько тікаємо. По дорозі я ненароком наступаю на павука – чергова нещасна комашина душа. Я й досі згадую равлика, якого роздавила у 2024 році біля Собору св. Юра.

Ну ось і все. Гуляти ще є де, але у нас немає часу і отой вбивця кліщів також трохи напрягає. Ще кілька чарівних фото і на вихід.

Питаємо працівників чим ми можемо заїхати до центру. Нас відправляють на 2 трамвай. До  зупинки іти хвилин 15. А їхати до центру ще менше. От ми лохи – цілу годину втратили через отой піший похід.

В центрі ми ще маємо трохи часу, щоб походити по магазинах, подивитись на товари, купити МЧ крутяцький  пояс  з оригінальною пряжкою.

Ми ще трішки побродили та й почимчикували на поїзд. Львів, як завжди, не підвів – цей день назавжди залишиться у моїх спогадах.

А всім дякую за прочитання, тримаємо хвіст пістолетом і йдемо жити то життя.

Дата: 9 червня 2026 рік

Тут читаємо про інші мої прогулянки містом Лева