Верховина чи Жаб'є? Довга дорога в дюнах та підвісні мости

 Як тільки я приїжджаю з Карпат, я знову хочу в Карпати. Цілий рік складаю плани, підбираю гардероб і обираю маршрути. Двічі ми вже їздили в Яремче і цього року вирішили спробувати щось нове - вибір впав на Верховину. Ех, якби ж ми знали... 

В Яремче було прекрасно. Ми вже там все облазили, обнюхали, познаходили всі дешеві і дорогі ресторани. Короче, вже як вдома. Почитати про наші пригоди можна тут. Але цього року було вирішено спробувати щось нове. Верховину ми обрали через красиву природу, недорогі ціни і безліч цікавих музеїв. Правда дістатись туди було досить складно. Купити квитки на поїзд звісно нереально, тому спочатку вирішили їхати автобусом. Це треба спочатку їхати в Яремче чи Ворохту, а потім шукати попутки до Верховини. Але нам пощастило і я знайшла блаблакар. В переддень, коли ми купувати корм коту, який тимчасово переїхав до батьків МЧ, зустрічаємо ось такого красивезного папугу. На щастя?

Вранці щасливі і завантажені сумками чекаємо на нашу машину. Підвозив нас один військовий і був такий добрий, що замість висадити нас у Ворохті, проїхав ще пару десятків кілометрів, і висадив просто під хатою у Верховині. Дай Боже йому здоровля. Ми правда трохи втратили часу у Івано-Франківську, бо завозили хлопаку до вокзалу. Франик такий вузенький, маленький і повен корків. І забудовується точнісінько як Тернопіль.

А тепер ми на місці. Наша хата виявляється стоїть просто попри дорогу. Таке собі місце. Перед тим як попасти всередину ми ще трохи побродили вуличками, залізли до сусіда і ледве не виламали йому двері. Але завдяки телефонним вказівкам власниці, ключ під горщиком був знайдений і ми нарешті скидаємо важкі сумки з плечей.

Кімната простора: дві тумбочки, стіл, диван і телевізор. Вікна виходять просто на дорогу - чудесно. Замість нюхати небо, будемо нюхати вихлопні гази. У ванній є пральна машинка, також в коридорі бачу мікрохвильовку і чайник. Плитки нема, отже їсти треба або в ресторанах, або канапки. Хоча я в принципі ніколи не готую у відпустці, але в цьому випадку плитка пригодилася б. Але про це потім. 

Виїжджали ми о 8 ранку, приїхали о 2 дня. Голодні, як пси, йдемо шукати їсти. Господиня порадила нам невеличке кафе поруч із домом - йдемо на розвідку. Звісно назвати це місце кафе важко. Це швидше магазин, є 4 столики і кухонька, де власниця готує просту їжу: гречку, картоплю, яєшню. Оскільки вже трохи пізно для обіду, бараболю всю з'їли. Нам перепала гречка з відбивною і салат з капусти. Ми пообідали і йдемо досліджувати околиці. Одразу біля кафе бачу вихід до річки. Це Чорний Черемош - священна річка гуцулів. 

Через неї йдуть підвісні мости - спершу ходити по них трохи страшно, бо качає, але потім звикаєш. Я  навіть бачила, як через цей міст їхав хлопчина на мопеді - от же ж довбодятел. Та й взагалі, Верховина дуже красива. Це серце Гуцульщини, її часто відвідували Іван Франко, Леся Українка, Коцюбинський. До 1962 назва була інша - Жаб'є. А за часів Австро-Угорської імперії це було найбільше село.

Я побігала по мостам, потішилась і вирішила йти далі. Верховина далеко не така забудована як Яремче. Тут дуже спокійно і тихо, красива природа, неймовірні краєвиди. Але туристична галузь просто в плачевному стані. 

Йти до центру села треба хвилин 30 і то все попри трасу, що йде серпантином. Тротуари не передбачувані, тому прогулянка до центру щоразу супроводжувалась страхом смерті. Психів на машинах усюди хватає. Потім ми знайшли ще інший шлях, але він також йшов попри дорогу, хоча машин їздило менше. Знаходимо ще один підвісний міст і неймовірний краєвид.

Виходимо в центр села. Тут бачимо Торговище - єдиний сувенірний ринок, який складається з п'яти будок. Прикраси, сири, вино і туристична фірма "Йо", працівники якої мені успішно нахамили, бо я не захотіла їхати джипом в гори.

Виходимо на головну вулицю. Людей не багато, це вам не Буковель і не Яремче. Бачу Церкву Успіння Пресвятої Богородиці. Дерев'яна церква на цьому місці збудована у 1800 році. У 1944 році храм згорів, але у 1994 його відбудували. 

Центр невеличкий, нічого особливого немає. Є кілька маленьких маркетів, УЗД, аптеки, кав'ярня і піцерія. Також бачу великий готель "Верховель". Сувенірних крамниць зовсім мало. Біля церкви розташований музей Гуцульщини - сюди ми підемо завтра.

Біля нього пам'ятник війту села Жаб'є, звали якого Петро Шекерик-Доників.

Ще кілька метрів і виходимо знову до річки. Далі автовокзал і ринок. Збоку гуцульська хрест-фігура. Ця фігура була відновлена громадою у 2017 році на історичному місці на березі Чорного Черемошу, де знаходилась з середини ХІХ століття до весни 1944 року.

Це древня українська традиція: встановлювати хрест-фігури на роздоріжжях, гірських плаях та на окраїнах сіл і містечок.

Ось в принципі і все Жаб'є, дивитись тут особливо нічого. Ми повертаємось додому, оглядаючи по дорозі околиці. Багато де бачу таблички "музей хата-стая", "музей ліжникарства", "музей бондарства". І усюди номери телефонів для попереднього запису. Під час вечері у нашому кафе, господиня навіть дала нам цілу книжечку про музеї - їх тут точно більше десятка. 

Ну побацим-побацим. А зараз час спатоньки....

Дата: 30.07.2025

Тут читаємо про інші наші пригоди в Карпатах