Як Люба смажила котлети

Ща-ща-ща буде рвань...

Ось і настав цей визначний день! День котлет! Приготувати цю неймовірну страву я вирішила на честь приїзду МЧ після 3-тижневого відрядження. Я також вирішила приготувати борщик, але так як я захворіла і маю соплі до пупця, борщик перетворився на пісненьку зупку. Але навіть соплі не змогли зупинити мене на шляху до мети - котлет! Я йду на кухню, закатую рукави і... І розумію, що в хаті нема навіть кусочка хліба. Треба йти в магазин. Я притарабанила торби і відкриваю холодильник. Він радісно зустрічає  мене баночкою зацвилого варення. Розкладаю продукти, а фарш викидаю в миску.

То є фарш

 Я купила курячий фарш і зараз скептично його оглядаю. Не сумніваюсь, що у ньому присутні частинки ще якоїсь нещасної тварючки. Моя вегетаріанська душа не витримує і я йду обнімати кота. Кіт мене не зрозумів і втік на шафу. Через деякий час я знайшла його у ванній. Дивне місце для відпочинку...

Кіт і ванна

Повертаємось до котлет... Їх рецепт я вже чула декілька разів від різних людей. Але як ви всі знаєте, така дурня, як рецепт надовго в моїй голові не затримується. Тому я звертаюсь по допомогу до Великого Інтернету! Тато Гугл каже намочити хліб.  Заливаю хліб молоком і розумію, що певно треба було обрізати шкірочку. Ну що ж... Моє виправдання - температура. Я тоді стаю тупа, як пробка. І, до речі, я сьогодні сіла не на ту маршрутку і замість Східного ледве не заїхала на Аляску. Але то таке. 
Дивлюсь на фарш і уявляю нещасну курочку. Плачу і йду обнімати кота. Кіт незадоволено поглядає на мене з ванної. Знов йду на кухню. Підсмажую цибульку і кидаю її до котлет. Розумію, що цибулі забагато. Сама цибуля, а не фарш. Перемішую. Кидаю яйко і хліб. Перемішую. Не знаю, шо то є, але то явно не то шо має бути. Плачу і йду обнімати кота.

Сумнозвісний фарш

Після обіймів з незадоволеним котом, витираю сльози, соплі і шерсть, і знову йду на кухню. Я навіть купила сухарі! Щоб всі знали, яка я господиня. Я маю сухарі!!! З незрозумілої маси спробую скрутити кульку. Гугл каже, що її треба відбити. Кидаю кульку назад у миску. Кулька об'єднується з рештою своєї фаршової родини і пропадає з поля зору. Понятно. Я можу й не відбивати. Пробую скрутити кульку ще раз. На цей раз я її кидаю вже в сухарі і на сковорідку. Ой людоньки! Воно навіть не розлізлося і смажиться! Ти диви...

Давай давай

Згадую, що я забула посолити і поперчити котлети, але вирішую ще трохи почекати, щоб даремно не переводити продукти. Перевертаю котлетку... Ой мамцю! Воно навіть має їстівний вигляд! Роблю другу кульку. І третю, і четверту...

Котлетки набувають їстівного вигляду

Перша кулька вже ніби готова. Виловлюю котлетку з сковорідки і куштую. Хм. Вроді можна їсти. І ніби просмажилась нормально. Надіюсь я не підхоплю глистів. До речі, недавно я писала дуже пізнавальну статтю про лямблії. Кому цікаво, можу скинути. Робота копірайтера просто офігенна! Але це був ліричний відступ. 
Я з сумом дивлюся на миску фаршу і розумію, що температура, соплі і смаження котлет - несумісні речі. Тому я ставлю миску з фаршем в холодильник і йду пити чай. Досмажу завтра. Може.

Котлети чекають на МЧ

Ввечері я з'їла дві котлетки і мене навіть не болів шлунок.  Можна сказати, що приготування котлет пройшло успішно. 

P.S. МЧ стоптав котлетки і облизався. Чує моє серце, що він буде їх сьогодні досмажувати, тому що мої соплі не дають мені нормально жити. 

Та й таке.

Дата: 24 листопада 2017 рік

 Про інші мої кулінарні досягнення можна прочитати тут