Біле левеня Обі

Проба пера... Моє оповідання про біле левеня. 

Одного разу в безкрайній африканській саванні у мами-левиці та у тата-лева народилося троє левенят. Усі вони були як на підбір: сильні, розумні та витривалі. Але одне з них відрізнялося від інших - воно буле біле-біле, як сніг. Хоча ніколи в житті снігу не бачило. Брат і сестра левеняти підозріло ставились до нього. Вони розуміли, що левеня, якого звали Обі, відрізнялося від них.

Мама-левиця також це розуміла, але любила свого сина, як і всіх інших. Обі дуже любив гратися з татом-левом, його пухнастою гривою та китичкою на хвості.

Йшли дні. Левенята підростали і мама почала навчати їх полювати. Але Обі не хотілося полювати. Він сидів під баобабом і мріяв побачити інший світ. Він знав, що світ великий і не обмежується територією їхнього прайду. Інколи сюди приходили інші леви, але тато завжди їх проганяв. Аж ось одного разу Обі почув шум. Він побачив велику залізну тварину на чотирьох круглих колесах. Там сиділи дивні різнокольорові істоти, дивилися на сім'ю Обі та видавали голосні звуки. Обі підійшов ближче, але залізна тварина голосно заревла та побігла геть. Обі озирнувся на маму, але цікавість перемогла і він побіг за твариною.

 Він біг швидко, але тварина була швидша і невдовзі зникла з очей. Обі сумно і зітхнув і повернув додому. Він все йшов і йшов, а дому не було. Левеня сіло на дорогу і гірко заплакало. Він заблукав. Аж тут Обі почув шурхіт. Перед ним стояла та ж істота, яка їхала на залізній тварина. Але вона мала темну шкіру і несла за спиною лук зі стрілами. Обі зрозумів, що це був молодий самець, як і він сам. Страху істота не відчувала.  

 - Підеш зі мною, білий лев? - запитала істота. 

Обі встав і підійшов до істоти. Він зрозумів, що це була людина. І вона пропонувала йому свою дружбу. 

Людина та лев мандрували разом багато місяців. Обі побачив нові краї та зустрів нових друзів. Аж поки одного разу він не потрапив у знайому місцевість. Людина привела його додому. Обі повернувся до своєї сім'ї. Кінець.