Знову в Несебрі. Прощаємось з Болгарією.

Наш передостанній день в Болгарії вирішуємо провести у Старому Несебрі. Тому сідаємо на вже знайомий маршрут і ось ми знову тут. Цього разу ми не ходимо манівцями, а йдемо прямо по головній вулиці. Народу не густо, тільки 9 година ранку. Бачимо здоровецький якір і звертаємо в бокову вуличку. Як виявилось - то приманка для дурних туристів. А ще звідти відкривається гарний краєвид. 

 Крім отаких гігантських якорів, власники барів-ресторанів заманюють клієнтів усілякими цікавинками. Наприклад, отакими страшненькими моряками...

  ... чи ретро-машинами.

  

Спустившись до набережної, виходимо до амфітеатру. Як і багато століть тому назад, амфітеатр досі відіграє важливу роль у культурному житті міста. Він є однією з головних сцен Несебру. Щорічно, на протязі курортного сезону тут відбуваються різноманітні театральні постановки, концерти та інші розважальні заходи. 

 А то я біля глечиків.

Поруч з амфітеатром знаходиться напівзруйнована церква. Це Церква Святого Іоанна Алітургетоса або святого Івана Неосвяченого. Побудована у XIV столітті. Розміри церкви 18,50 на 10,25 метра. Церква не була освячена через загибель робітника при її будівництві. Звідси і її назва. У 1913 році при землетрусі з епіцентром у Пловдиві, силою 6,8 балів, церква сильно постраждала. Фасади церкви прикрашені блоками з червоної та білої цегли, мозаїкою, місцями вони не погано збереглися, особливо добре збережений східний фасад.

Не стомлююсь повторювати, що краєвиди тут чудові.

  Проходимо ще декілька кроків і виходимо до Церкви Святого Стефана (Нова Митрополитська). Її почали будувати в XI столітті, потім не раз переробляли, прикрашали стіни розписом. При будівництві церкви, використали багато архітектурних елементів з демонтованих раніше християнських будівель. Спочатку церква була названа в честь Богородиці. Ось чому фрески були тематично пов'язані з життям Матері Божої. Зображені більш ніж 1000 фігур у 258 композиціях. На одних дверях (у південній частині церкви) збереглася дата - 1599 р. Зараз церква працює, як музей.

Виходимо на центральну вулицю міста. Бачимо отаке яйко. Якщо опустити туди 2 лева, можна подивитись на зображення церков.

Поруч з яйком - церква Ісуса Христа Пантократора (Вседержителя), XIII -XIV ст. Церква  - справжня перлина архітектури. При її будівництві використовувалася цегла і природний камінь, тому несучі стіни мають особливий, декоративний ефект. Стіни прикрашені арками, керамічними дисками і малюнками з червоної цегли та білого каменю. Церква збереглася краще за інші. Будівля прямокутної форми з розмірами 16 х 6,90 метри, з двома входами - на заході і півдні. У середині наоса стояли чотири колони (нині зруйновані), які підтримували куполи. Над притвором споруджена квадратна вежа - дзвіниця (також частково зруйнована). Багато прикрашений купол має вісім арочних вікон. Притвор є невеликим, вбудованим в підлогу з середньовічною гробницею. На внутрішніх стінах збереглися лише сліди початкового розпису. Працює невелика художня галерея.

Йдемо стародавніми вузенькими вуличками...

 .. і виходимо знову до моря. Вирішуємо полазити по каменюках. МЧ покинув мене напризволяще і погріб на пошуки крабів.

  Сфотографував мене на місточку... Я ось там... Вдалечині...

 Крабів МЧ не знайшов, знайшов лише окремі їх частинки. Виходимо назад на набережну.

  Сонце пече немилосердно. Та й ми ледве тягнемо ноги. Тому, лавочка в тіні під деревом стала для нас великим щастям.

 Сідаємо та спостерігаємо за відпочиваючими. Особливо нас зацікавила 60-річна бабка, яка вирішила позагоряти топлес. Бабка певно відчула наші погляди, бо через 5 хвилин напялила на себе майку. Після невеликого відпочинку на тій неперевершеній лавці, виходимо знову до амфітеатру і піднімаємось у місто. 

  Вишукуємо всякі цікавинки, як от солом'яний черевик на бочці з вином...

 ... чи отакий глечик.  Глечик я вирішила прикрасити собою)

А це просто гарне фото, гарне місце. І гарна я.

Пройти повз такий зелений куточок, я не в змозі. Влаштували фотосесію і потягнули хребет далі.

Ось і вона. Церква Свята Софія або Стара Митрополитська. Знаходиться у самому центрі міста. Це найдавніша церква міста. Будували її в два періоди. Сьогоднішній вигляд вона отримала на початку ІХ ст.. Це трьох-стінна базиліка з напівкруглою апсидою, з притвором (вхід) і атріумом (внутрішній двір). Її довжина становить 25,50 метра. Бічні стіни відокремлюються від центральної площі кам'яними стовпами, які зв'язані цегляними склепіннями. На другому поверсі знаходяться арки. На східній стіні над апсидами розташовані три арочних вікна. Дах базиліки не зберігся. Всередині церква була оштукатурена і були зроблені розписи. Все було покрито мозаїкою з невеликих кольорових каменів.

Пройшовши декілька кроків, заходимо в магазин. Тут торгують декоративними лампами, коврами, сумочками та одягом у болгарському стилі. Тільки зайшли - нам дають чай. Я вивалила вока, але нас запевнили, що чай безкоштовний. Речі дуже класні та якісні. Фотографувати, на жаль, заборонено. Я кинула оком на сумку. Вишивка шовком. Продавець підніс запальничку - сумці по барабану. Ціна - 135 левів. Передостанній день відпочинку... Зрозуміла річ, що грошей залишилось обмаль. Ця сумка і досі мені інколи сниться....

МЧ тягне мене до води. Виходимо на пірс. Водичка прозора-прозора, аж хочеться побовтати в ній ногами.

Що ж... Пора додому... Піднімаємось назад у місто. Проходимо ще раз повз Церкву Святої Богородиці...

  ... і йдемо до зупинки. Крім звичної маршрутки, до курортної зони можна добратися також паромом. Поки МЧ ходив взнавати кіко то коштує, я вивчаю стіни Старого міста. У 1452 році місто впало під тиском турків і стіни фортеці були зруйновані. Більша їх частина знаходиться під водою. Довжина ділянки, яка збереглася, становить 100 метрів, а максимальна висота - 8 метрів. Ввечері стіни дуже красиво підсвічуються, а на одній зі стін при вході вечорами грає волинщик.

Оба-на! Кульбаби! У вересні місяці. Хіба не диво?

А ось повертається і моє коханє. Їдемо в готель. А завтра нас чекає довга дорога назад в Україну. Можливо ми ще тут колись побуваємо... А можливо й ні. Адже в світі є ще стільки цікавих місць, яких ми ще не бачили. Надіюсь, наступного літа це будуть Мальдіви. МЧ, збирай гроші!))))))))))))))      

Тут читаємо про інші пригоди Люби та МЧ у Болгарії.