Холодний, мокрий, але драйвовий вечір з "О.Е."!

Ось і наступило 24 травня. В цей день, який я чекала ще від лютого місяця, в Тернополі виступатиме легендарний "Океан Ельзи"! 

Кинувши білети в сумку, одягнувши тонку блузку та взувши легенькі тапочки, я, під кукурікання півнів та гавкання собак, вилізаю з села Петриків та чимчикую у цивілізований Тернопіль. Сонечко світить, горобці цвірінькають - ніщо не віщує непогоди. 

Наша точка збору - стадіон, 18.00. Я звільнилась дещо швидше і вже о 17.20 розглядала юрби поліцейських та хитрих продавців. А ще слухала, як розспівується Вакарчук. На той час над стадіоном вже нависла чорна хмара.

Я думала, що буду перша, але помилилась. Юрби фанатів вже стовбичать біля входу, фотографуються та розпивають пиво.

Чорна хмара насувається... Я помаленьку гребу в сторону зупинки, бо тут сховатися ніде. І якраз вчасно. Я ледве встигла сховатися під густим гіллям дерев, коли суцільною стіною вальнув дощ. Продавці дощовиків бігали, як скажені, пропонуючи свій товар. Ціна одного дощовика коливалась від 30 до 50 грн. Як я зрозуміла, цей натовп продавців їздить за Вакарчуком, як хвостик. Продають прапорці, сувеніри, біжутерію, дощовики.  У цій тяжкій праці їм також допомагають організатори концерту. Одна коза сказала нам, що на концерт з парасолями не пропускають - лише в дощовиках. Як виявилося - це була підла брехня. Ми викинули лише кришечки від пляшок, а парасолі наші ніхто не чіпав.

А поки що я стою під деревом і спостерігаю за фонтаном, який от-от заллє мені ноги.  

Але дощ перейшов і вже через декілька хвилин МЧ фотографує мене біля зображення Славка Вакарчука.

Хоча гроза припинилась, чорна хмара не тікає. 

Тільки-но ми зайшли всередину стадіону у свою другу фан-зону, як небо прорвало. Декілька десятків людей вже позаймали місця. І ми, ховаючись під парасольками, взяли з них приклад.

МЧ пішов з пивом, а я, тримаючи парасольку, мрію про дощовик та гумаки, які залишились вдома. Добряче змокнувши, я таки відправила МЧ за дощовиком за 40 грн. 

20.00. Вакарчуком навіть не пахне. І тут МЧ вирішив змінити місце дислокації. Погулявши півгодини стадіоном, ми не змогли вже повернутись на попереднє місце до своїх друзів. Адже перші ряди фан-зони - це серйозна боротьба на виживання. Туди-сюди, туди-сюди. Я стогну і хочу йти додому. МЧ мене втішає і навіть дозволяє вилізти йому на плечі. Псіхую і обзиваю себе курдуплем, тому що через свій низький зріст я так і не побачила виходу О.Е. на сцену. АААА. Але нарешті ми знаходимо підходяще місце, звідки гарно видно всю сцену і немає такої страшної тисняви. Звісно, що я трохи подулась, але ж хіба можна дутися, коли Вакарчук так скаче по сцені!

Океан Ельзи таки домовились з погодою. І хвилин через десять після початку концерту дощ припинився. Народ танцює і волає. "Майже весна", "Там, де нас нема", "Вище неба". Волаю і скачу разом з народом.

"Мить", "Незалежність" і "Мовчати", присвячена Кузьмі Скрябіну. Фанати організували свято мобільних ліхтариків. 

Чим темніше, тим сильніше я волаю. Трохи народу повставали зі стільців і спустились у фан-зону, щоб мати змогу поскакати.

Океан був, як завжди, на висоті. Концерт тривав близько двох годин. Два рази хлопці виходили на біс. Може б вийшли і третій, якби весь той змоклий народ не ломанувся на вихід.

Це був дійсно чудовий і драйвовий вечір. Дякую тобі "О.Е."!!! Слава Україні!

Дата:                         24 травня 2017 р.


Почитати про пригоди Люби у Львові, Києві, Карпатах та інших куточках чарівної України можна тут