Як Люба ліпила вареники

Кожна справжня українська господиня повинна вміти ліпити вареники. І я, як справжня українка (хоча і не дуже господиня), одного чудового дня взялася до цієї складної та небезпечної для моїх нервів справи.
Я і кіт приходимо на кухню і готуємо мисочки та банячки. 

Стільницею я ще не розжилася, тому старанно витираю стіл. Стільниці на базарі коштують близько 200 грн., тому я вирішила, що краще куплю собі якусь більш корисну річ - книжку або  двадцяту за рахунком помаду.
Стіл витертий, нагодований і​ розчесаний кіт сидить поруч, а я починаю сіяти борошно. Вливаю теплу водичку і починаю місити. О мамцю рідна. Шо ж воно так липне до рук? Розумію, що води забагато, а борошно вже закінчилось. Не розрахувала... Халепа. Викликаю МЧ на порятунок! Його місія - купити борошно по дорозі додому. А сама закриваю мою ганьбу тарілочкою і йду дивитися телевізор. 

МЧ вдома. Крім борошна він ще купив цукерки, тому про вареники на деякий час було забуто. 

Поки МЧ готує бараболю з сиром та смажить цибулю, я продовжую мучити то нещасне тісто. 

  

Поки ми зайняті важливими кухонними справами, наш кіт лежить поруч на стільці пузом доверху і махає хвостом на всі боки. Тому вареники з котячою шерстю нам забезпечені.

Качалкою я також не розжилася, але на щастя знайшла стару качалку господині з відламаною ручкою. Згодиться і така. А то б качала вареники пляшкою з-під пива. 

Качаю я качаю. На деякий час зупиняюсь, щоб зігнати кота і змести з столу котячу шерсть.

Поки що все йде добре. МЧ пробує експериментувати з начинкою, але я відмовляю його від цієї ризикованої справи. Вистачить і того, щоб до цибулі він добавив базилік. 

Ось і вони, мої ріднесенькі. Я вирішила повимахуватись і зробила вареники кучерявими. А ось той гігантський пельмень - витвір рук мого коханого чоловіка.

МЧ запитує скільки часу мають варитися вареники. Знайшов кого питати! Звідки я знаю? Якщо побачимо, що вареники починаються розлазитися - значить готові. 
Як не дивно - друшляк я маю. Помащені вареники сидять в мисочці. 

Момент істини! МЧ куштує вареник. Алилуя! Каже, що добрий. Пфффффф. Попробував би сказати, шо не добрий. Але тісто таки вийшло трохи затверде, тому ми повиїдали тільки бараболю, а тісто лишили. Ліплення вареників пройшло більш-менш успішно. Як для першого разу, взагалі бомба. Натякаю МЧ, що цукерок мені замало і мені потрібна нова сумочка... МЧ вдає, що не чує... Нездаль. 
А на сам кінець, веселий народний віршик про вареники:

Вареники-великомученики,

Велику муку терпіли,

В окропі кипіли,

Сиром боки позапихані,

Маслом очі позаливані,

Я вас, вареники, величаю

І в сметану вмочаю.

Тут можна прочитати про інші веселі пригоди Люби на кухні