І знову Болгарія. Просто відпочинок.

Після прогулянки Старим Несебром вилізти з готелю ми спромоглися аж біля 18.00. Взяли коцика та почимчикували на вечірній пляж. По дорозі мусимо облазити мільйон магазинів. Як виявилось, МЧ ще більший шопоголік ніж я. Йому треба на все позирити, прицінитися, глянути де краще, де дешевше. А ще ми знайшли обмін валют, де міняли наші рідні гривні на леви. Але курс був дещо дивний - 0,45. Два дні ми рахували скільки це буде на наші гроші, аж поки не плюнули і не пішли питатися. Як виявилось за 100 гривень дають 4, 5 лева. Трошки покумекавши, вирахували, що міняти дома гривні на євро і тут за євро купувати леви вигідніше. Тішило одне... Рублі були в два рази дешевші. 

Зробивши таке приємне відкриття, тримаємо курс на пляж. То я на стежці до пляжу...

... а то безпосередньо на самому пляжі. Розумію, що МЧ вже задовбався мене фотографувати, але ніц не зроблю. Зате будемо мати багато фото, щоб розглядати на пенсії.

Море в той вечір було бурхливе. Сильний вітер. Сидимо на коцику і мерзнемо. А я крім того пильную, щоб якась довбана чайка на мене не какнула. Маю до того діла щастя. І обов'язково на голову. Добре змерзнувши, покидаємо пляж та повертаємось в готель.

Наступного дня я плюнула з високого горба на свою алергію та повалила на пляж. Але алергія не плюнула на мене. І через годину вона дала про себе знати. Тому, востаннє побулькавши у воді, збираємо манатки. Ооо. Мій колишній однокласник! Це ж треба, який світ тісний. 

Йдемо додому.... 

Так як на пляж шлях мені закритий, принаймні до завтра, волочимся в басейн. Треба ж хоч раз сходити. 

Я беру з собою книжку і лягаю в тіні. МЧ нервує мене, бо заважає читати "451 градус по Фаренгейту". Він дується і йде плавати в басейн. Відкладаю книжку, бо поруч з МЧ плаває типовий представник "селфі-мачо". Цей термін я придумала сама. Селфі-мачо фотографує себе у різних ракурсах. Біля бортика, над водою, під водою.  Напружує м'язи і робить таємничо-сексуальний виріз обличчя. Прилазить МЧ і починає експериментувати зі своїм новим телефоном. Ходить навколо мене і фотографує у різних ракурсах. І не дає читати книжку!

А ввечері вирушаємо гуляти по набережній. Хоча тут немає особливо на що дивитись. Куди не глянь усюди магазини з одягом, сувенірами, косметикою, готелі, бари-ресторани та заклади швидкого харчування. І атракціони. От атракціони мене зацікавили. Хоча сама я туди не полізу ні за які гроші, подивитися, як волають люди  - інтересно. Йшли ми йшли тією набережною, а кінця краю не видно. Обходимо слуп і повертаємо назад. Багато ж ми пройшли... Я вже ледве волочу ноги. Нарешті бачимо рідний готель... Заходимо в супермаркет, беремо собі поїсти і стаємо в чергу. Попереду нас - дивна жінка, одягнена у все чорне. І в чорній хустці. Розплачується торбою копійок. Бідна касирка аж впріла, так рахувала. На допомогу їй прийшла ще одна. Йдемо до іншої каси. То рахування буде до ранку. Виходимо з супермаркету, а тут така радість сидить. Собачка на велосипеді.  Труситься. То вона від холоду чи ця порода в принципі завжди труситься? 

Наступного дня МЧ випускає мене на пляж всього на годину. Алергія прогресує страшними темпами. Я дуюсь, але не протестую. Сидимо в номері. Гепарди, змії і таргани вже набридли. Вирішили перемкнути канал. Дивимось, як Леонардо ді Капріо балакає по-болгарському. Переключаємо далі. Москалі. Далі. Тепер балакає Том Хенкс. Знову москалі. Ооо. Рідні таргани. Розуміємо, що вибору нема. 

Коли сонце зайшло, МЧ мене випускає з номера. Гуляємо містом. МЧ питає: "Павуків боїшся? Поверни голову вправо". Аааа. І як так можна людей шугати.

 Погулявши набережною, повертаємо на пляж. Сідаємо на пісок та милуємось морем. Романтика. До причалу підходить катер. Отакий-от різнокольоровий. І музика грає.

А це атракціон. В тій кульці, яка скаче вверх-вниз і туди-сюди, сидять люди... Без коментарів.

Завтра наш передостанній день в Болгарії.. Я знову хочу в Несебр. Ми ще всього не бачили. А сьогодні ми просто відпочиваємо )

Тут читаємо про інші пригоди Люби та МЧ у Болгарії.